Історія Зміївського району

Зміївський район є одним з найбільш живописних районів Лівобережної України. Повноводний Сіверський Донець, річки Уди, Мож і чисельні озера, прибережні гірські кручі і широкі тераси, вікові дубові гаї і соснові бори, квітучі галявини і луки - це придає місцевості особливу, неповторну красу.

Але Зміївщина приваблює не тільки в естетичному відношенні. На її території розміщено багато цікавих, нерідко унікальних об’єктів. Тут виявлено сотні археологічних пам’яток, у тому числі 7- європейського значення. На території району відкриті поселення (селища), городища, кургани-могильники та інші пам’ятки матеріальної культури різних археологічних епох - від неоліту (VI - III ст. до н.е.) до епохи Київської Русі (XI- початок XIII століття), від XVI століття і до наших часів.

Найбільш цікаві: Великогомільшанське городище, обнесене земляним валом з курганним могильником (налічує більше 1000 курганів та інших пам’яток скіфською часу VI-III тис. до н.е.); Жуківське скіфське городище, яке дійшло до наших часів у первісному вигляді; Сухогомільшанський археологічний комплекс з середньовічними оборонними стінами, житлами, поховальними спорудами VIII-Х століть, залишки яких збереглися до наших часів; городище Мохнач з залишками оборонних кам’яних стін та житла VIII-Х століть; Городище «3мієве» та «Зміїв Курган» часів Київської Русі і багато інших.

Сьогодні багато істориків з упевненістю вбачають у Змієвому городищі залишки половецького центру, відомого в давньоруських літописах під назвою Шарукань (Чешуєв). Цілком вірогідно, що пам’ять про Чешуєв збереглася у назві сучасного Змієва, розміщеного на тому ж місці.

Про «3мієве городище» та «Зміїв Курган» вперше згадується в «Книге Большому Чертежу» за 1627 рік, де читаємо: «… а ниже Мжа на Донце Змиево городище, а Змиев курган тож от Мжа версты с 2».

Річки Сіверський Донець, Мож, Боцюра були зручними природними оборонними перешкодами, тому й послужили основою для спорудження у кінці ХVІ ст. Зміївського сторожового поселення. У 30-х роках XVIІ ст. татари здійснили кілька набігів і зруйнували цю сторожу. А вже 1640 року загін запорожців на чолі з Кіндратом Сулимою вщент розбив під Змієвим татар, які прийшли в район річок Сіверський Донець та Мож у пошуках здобичі. Козаки взяли у полон багато татар, в тому числі їхнього хана Аксака.

На початку XVIІ ст. почалося масове заселення території сучасної Зміївщини. Особливо бурхливим воно було у 30 – 40-х роках, коли сюди з Правобережної України прибули учасники селянсько-козацького повстання під проводом Павла Бута-Павлюка та Дмитра Гуні.

В грудні 1655 року чугуївський воєвода Спєшнов в підсумках перепису українського населення Слобідського краю подає Бєлгородському воєводі Г. Ромодановському інформацію про кількість зміївських «черкас». В Змієві вже було 229 чоловіків, а всього разом із дорослими синами було переписано 368 чол. У цей перепис не було включено жінок та малолітніх дітей. В с. Мохнач було переписано 11 дорослих та 4 дитини.

В 1656 році Зміїв стає повітовим містом. В ньому вже налічувалось 587 чол., в с. Мохнач – 159 чол. Переселенці в той час «по слободах» вже збудували 358 хат, а 50 родин жили ще в куренях. Така кількість переселенців, які вже осідло жили в Змієві, говорить про те, що поселилися вони тут набагато раніше.

Влітку 1657 року, згідно з переписом Зміївського воєводи І.Ржевського, у Змієві налічується 500 чоловік, а восени 1658 року чолобитну до Москви подано вже від громади в 600 чоловік. Пізніше, з 1660 року, тут уже був окремий козацький полк в кількості 880 чол.

1658 року за допомогою московських служилих людей та чугуївських станичників воєвода Іван Ржевський будує Зміївську фортецю. Вона була оточена двома валами, навколо мурів було вирито глибокий рів і за ним поставлено тин. Ця фортеця була тоді одним із найбільших і найважливіших укріплень Слобідської України. Вона була оточена багатолюдними посадами: Замостя, Зідьки, Піски, які складали з фортецею одне ціле – місто Зміїв. Всередині острогу була соборна церква, льох та тайник, який вів до р. Донець.

Навесні 1668 року проти колоніальної політики Московського уряду повстає Зміївський козацький полк, на чолі якого стоїть полковник Іван Дмитрович Сірко. Московський уряд кинув проти повсталих війська з Чугуєва, Харкова, а воєвода Ромодановський надіслав із Бєлгорода загін у 500 чоловік. Царські війська, набагато краще озброєні і вимуштрувані, примусили загони Івана Сірка відступити на Правобережну Україну. Повстання було нещадно придушене, повсталих покарано. Зміївщина потопала у крові.

Царськими військами було зруйновано Зміївську фортецю, а також Зміївський Миколаївський Козацький монастир, який був збудований запорожцями в 1648 році на крутому березі Сіверського Дінця (місце сучасного с. Коропове), як притулок для козаків-інвалідів Запорозької Січі, самотніх та літніх козаків. А тому у всіх давніх актах він постійно згадується, як «Козачий Змиевской монастир».

Навесні 1670 року на Поволжі та Дону спалахнуло велике селянське повстання під проводом Степана Разіна. До боротьби проти колоніальної політики царського уряду під прапори разінців стає і населення Лівобережної України. Зміїв на деякий час стає центром цього повстання на Слобідській Україні. Звідси братом Степана Разіна – Фролом Разіним та названим братом Олексою Григоровичем Хромим розсилались гінці, які розповсюджували листи із закликом до повстання.

5 листопада 1670 року під Змієвим сталася вирішальна битва між загонами отамана Олексія Хромого та московським військом. Повстання зазнало поразки, але заграва повстання ще палала на значних просторах Росії і в будь-який момент могла знову перекинутися на Слобідську Україну.

Це полум’я перекинулося на Слобожанщину, але вже пізніше. У 1707 – 1708 роках великий загін зміївчан приєднується до повстання під керівництвом Кіндрата Булавіна, дещо пізніше – до повстанських загонів Омел’яна Пугачова.

Вже на початку XVIII ст. українське населення, в особі козацтва, із «вільних» стали «вічно підданими». З чоловічого населення створювалися козацькі полки: Сумський, Харківський, Охтирський та Ізюмський.

До складу Харківського полку з полковим містом Харковом належало і містечко Соколів. До Ізюмського полку, з полковим містом Ізюмом, належали Мохнач, Зміїв, Лиман, Андріївка, Балаклія, Савинці та інш. Упродовж більш як 100 років слобідські козацькі полки були на передньому рубежі боротьби Московської держави за розширення її володінь.

З початку царювання Анни Іоанівни місцеві жителі були примушені працювати на роботах по будівництву української оборонної лінії з фортецями, ровами та валами. На цю роботу, окрім слобідських черкас, було прислано до 20 тисяч малоросійських козаків та їх підпомічників.

Для того, щоб повністю уявити, який непосильний податковий тягар несла Зміївщина у ті часи, слід сказати, що з 1700 по 1734 р.р. на її теренах розміщувалася дивізія московських військ під командуванням П. М. Апраксіна, якому було дозволено, командуючи слобідськими полками, вирішувати військові і цивільні питання. Це право належало також і його послідовникам. Зміївчани зобов’язані були забезпечувати утримання цієї дивізії продовольством в якості податків.

1765 року була створена Слобідсько-Українська губернія, на чолі якої було поставлено губернатора Щербиніна. У ці роки імператриця Катерина II слобідські козацькі полки реорганізовує у легкокінні гусарські. Охтирка, Суми, Ізюм та Острогозьк було перейменовано у провінційні міста, а всі інші міста та містечка – у військові слободи. Після ліквідації полкового устрою на Лівобережній Україні місто Зміїв увійшло до Балаклійського комісаріату, а потім – до Чугуївського повіту Слобідсько-Української губернії.

Утиски з боку уряду призводили до того, що багато зміївчан змушені були переселитися на Дон і далі, де ще зберігався козацький устрій і не було московського кріпосного права. А у тих, хто залишався жити на Зміївщині, доля була нелегко, тому тут не було спокійно. І не випадково, що у 1765 – 1766 роках в селах Соколів та Левківка розпочалися масові виступи селян, які стали основою створення гайдамацького загону під проводом отамана Носа, що діяв під Змієвим. У січні 1766 року повстали селяни с. Андріївка, які відмовилися платити податки та обирати окладників.

1797 року Змієву повертається статус повітового міста, а 4 лютого 1803 року Указом імператора Олександра I було затверджено герб Змієва. Було також затверджено план забудови міста.

На початок ХІХ ст. Зміївський повіт був найбільшим повітом Харківської губернії. Він займав загальну площу 487,081 десятин (десятина – 1,9 га), 1250 квадратних сажнів (сажень – 2,1 м).

Наявність дешевої робочої сили і місцевої сировини сприяли створенню місцевих промислів, ремесел (шкіряний, чоботарний, борошномельний, виноробство), а також промислових підприємств. Промисловість повіту на той час складала: вівчарних заводів – 65; ґуралень – 2; кінних заводів – 9; горілчаних – 1; винокурень – 10; пивоварень – 2; вапнякових – 3; селітроварень – 3; салотоплених – 2; цукрових заводів – 1; завод жорнових каменів – 1; мінеральних вод – 1. Окрім цього у повіті налічувалося 161 магазин та 340 шинків. Станом на 1866 рік в Зміївському повіті налічувалося 87 храмів. Із них: 46 кам’яних і 41 дерев’яний
1861 року в Змієві відкривається Зміївське земське жіноче училище на 120 місць із шестирічним терміном навчання. 2 серпня 1867 року училищу присвоюється назва «жіноче училище дійсного статського радника Донець-Захаржевського». З часом кількість учнів у ньому збільшується, тому 10 серпня 1868 року воно було перетворене на училище 2-го розряду, а 1870 року за указом імператора всі жіночі училища 2-го розряду були переведені у прогімназії. Цього року відкривається трирічна церковно-парафіяльна школа при Зміївській Успенській церкві. 15 листопада 1878 року Зміївське повітове училище, що було відкрите 1807 року, реорганізовується у двокласне міське училище. До 1894 року тут навчалося 46 учнів.

На 1872 рік у Зміївському повіті було одне повітове і одне заштатне місто, 26 слобід, 46 поселень, 64 села, 51 хутір, в яких було побудовано 42 кам’яні і 44 дерев’яні церкви. У повіті вже проживало 232.275 осіб. З них: державних селян і колишніх військових поселян 152.598 осіб. В Змієві на той час проживало 1764 чоловіків, 2423 жінок та дітей. Жителі займалися головним чином виробництвом дерев’яного посуду, простих чобіт, бондарством, виготовленням металевих виробів. У місті налічувалося: кравців – 13; слюсарів – 1; чоботарів – 27; бондарів – 58; ковалів – 20; столярів – 4; оловянщиків – 2; склярів – 8.

На кінець 1887 року у склад Зміївського повіту входило 25 волостей: Олексіївська, Берецька, Бірчанська, Бурлуцька, Веденська, Волохоярська, Гуляй- пільська, Замостянська, Зароженська, Зміївська, Коробчанська, Лебяженська, Лиманська, Нижнє-Орільська, Миколаївська, Ново-Андріївська, Ново-Борисоглібська, Ново-Серпухівська, Отрадівська, Охочанська, Попельнянська, Преображенська, Таранівська, Чугуївська та Шебелинська. У повіті було 8 слобід, 31 поселення, 106 сіл, 5 хуторів. Проживало в повіті 205134 людей.

У місті Змієві було 16 вулиць, 39 провулків, 2 площі і громадський сад. Всього нараховувалося 870 будинків. Усі вулиці були немощені, мостових теж не було. Вулиці, прилеглі до дворів приватних володінь, прибиралися за їх рахунок, а решта – за рахунок міста арештантами місцевої тюрми. Більшість будинків були дерев’яними, малих розмірів і покриті, в основному, соломою або очеретом. Тільки незначна їх кількість була покрита залізом. Ці будинки належали урядовим закладам, земству, купцям і заможнім міщанам.

17 жовтня 1888 року між станцією Бірки та с. Таранівка потерпів катастрофу царський поїзд, у якому сім’я царя Олександра III поверталася із Криму в Петербург. Царська сім’я залишилася неушкодженою, а з царського оточення було травмовано 68 осіб, з них загинуло 21 людина.

1889 року настоятелем Святогорського монастиря архімандритом Германом на місці «необыкновенного спасения царской семьи» засновується монастир Спасів Скит. Цього ж року було збудовано невеликий дерев’яний храм на підвищенні за півкілометра від місця аварії. Але цей храм не відповідав масштабам події, що сталася на цьому місці й тому було оголошено конкурс на кращий проект храму – пам’ятника в ім’я Спасителя. Переможцем конкурсу став московський архітектор, академік архітектури Р. Р. Марфельд. Проектом було передбачено будівництво розгорнутого меморіально-храмового комплексу. На освячення новозбудованого храму Христа Спасителя у червні 1894 року прибула вся царська сім’я на чолі з Олександром ІІІ.

Кінець ХІХ – початок ХХ століть на Зміївщині характеризується наростанням селянських повстань. 1897 року у с. Верхній Бишкин вибухнуло повстання, де у місцевих селян, рішенням царського уряду, було відібрано 500 десятин землі. Зазвичай, влада жорстоко розправилася з селянами. Восени 1905 року майже тиждень страйкували учні Зміївського ремісничого училища, а в лютому цього року залізничники с. Таранівка страйкували разом із робітниками Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці, яка була побудована через Таранівку ще у 70-х роках XIX ст.

Згідно з даними Харківського статистичного комітету, у Зміївському повіті на 1905 рік налічувалося 275540 жителів. Нараховувалося 85 шкіл. Переважно це були початкові народні школи (69), сільські однокласні (11), сільські двокласні (2), дві однокласні міські парафіяльні (у Змієві і Чугуєві), одна двокласна міська парафіяльна. Окрім того, працювала Зміївська Олександріївська жіноча прогімназія, Зміївське Олександріївське ремісниче училище, церковно-парафіяльні школи (65), школи грамоти (17). У цей час у всіх навчальних закладах повіту навчалось 11906 учнів, а дітей дошкільного віку нараховувалось 24799. Таким чином, поза школою залишалося 12893 дитини. Отже, якщо одна школа розраховувалася на 60 учнів, то, щоб повністю задовільнити потреби у початковій освіті у Зміївському повіті, потрібно було відкрити ще 215 училищ.

На 1912 рік у Зміївському повіті вже налічувалося 164 промислових підприємства, на яких працювало 1350 робітників. Найбільша кількість була парових та водяних млинів-89- на них працювало 265 робітників. Далі ідуть цегельні та гончарні заводи (41), на яких працювало 246 робітників; одинадцять кондитерських фабрик і заводів фруктових вод, три силікатно-цементні заводи, дві паперові фабрики, дві друкарні, два пивоварні заводи, одна винокурня, один механічний завод і один цукрово-рафінадний завод. Ще налічувалось одинадцять малих заводів.

У повіті швидкими темпами почало розвиватися сільське господарство. Якщо на 1910 рік тут налічувалося 60282 коней, 75923 голів великої рогатої худоби, 72137 овець, 39964 свиней, то вже через три роки у Зміївському повіті налічувалося 62662 коней, 81611 голів великої рогатої худоби, 60948 овець простих і 3045 тонкорунних, 42359 свиней і 575 кіз. З них у Змієві: 5015 коней, 3900 голів великої рогатої худоби, 70 овець, 4508 свиней і 95 кіз.

Перша світова війна ще більше загострила класову боротьбу в повіті. Десятки тисяч жителів Зміївщини, одягнені в солдатські шинелі, гинули за імперію в окопах Східної Пруссії та Галичини. Тисячі з них поверталися з фронту каліками. Селянські господарства лишилися робочої сили – чоловічих рук, почали занепадати. Великі страждання народу, занепад господарств, епідемії тифу, дифтерії, віспи – все це призводило до поширення у Змієві та повіті революційної боротьби. 30 травня 1914 року у Змієві було підпалено приміщення повітової землевпорядної комісії і знищено всі документи, що перебували в будинку. 1916 року в багатьох селах та хуторах Зміївського повіту селяни знову почали підпалювати маєтки поміщиків.

Багато зміївчан за мужність і відвагу, виявлені на фронтах Першої світової війни, були удостоєні високих нагород. Троє з них: Кришталь М. К. – мешканець села Чемужівка, Пашв’яний К. Т. – мешканець села Таранівка та Диптан М. – уродженець м. Змієва стали повними кавалерами Георгіївського Хреста – найвищої солдатської нагороди Російської імперії.

У лютому 1917 року в Росії вибухнула буржуазно-демократична революція, самодержавство було повалено. Резонанс цієї події пронісся і по Зміївщині. Вже на початку березня у Змієві відбулися багатолюдні збори та мітинги. Створюються Ради робітничих депутатів на Донецькій паперовій фабриці Змієва та на багатьох інших підприємствах повіту. 6 березня 1917 року створюється Рада солдатських депутатів 5-го резервного Кавказького полку, що був розташований у Зміївському повіті. З середини березня почала діяти Рада робітничих і селянських депутатів.

14 вересня 1917 року проходить Зміївський повітовий з’їзд Рад селянських депутатів, який поставив питання про усунення з посади повітового комісара Тимчасового уряду Францевича, мотивуючи тим, що його діяльність на цій посаді не задовольняє інтереси революційних мас. У багатьох населених пунктах Зміївського повіту почали діяли законно обрані Ради, які підтримували Центральну Раду у Києві. Місцеві Ради відновили колишні органи управління: повітову земську управу, міську думу та інші. Але заходи, що їх вживало повітове земство, не задовольняло інтереси більшості мас населення.

19 – 23 січня 1919 року у Змієві, вперше на Харківщині, відбувся повітовий з’їзд Рад селянських, робітничих і червоноармійських депутатів. Він розглядав життєво важливі питання про землю і владу. З’їзд підтримав політику більшовиків більшістю лише на два голоси (42 голоси більшовиків проти 40 голосів лівих соціал-революціонерів).

У зв’язку з погіршенням продовольчого постачання Червоної Армії та наближенням армії Денікіна більшовицький комітет партії запровадив у повіті продрозкладки та розпочав мобілізацію населення до лав Червоної Армії. Це викликало протести місцевого населення, яке чинило відчайдушний опір свавіллю більшовиків. Не підтримуючи більшовицьку владу, багато чоловіків йшло не в лави Червоної Армії, а до армії Денікіна та Врангеля.

У 1920 – 1921 р.р. Зміївський повіт входив у сферу впливу махновського руху, був по суті, одним із його основних осередків. Протягом 1920 року армія Нестора Махна тричі приходила на Зміївщину у ході своїх рейдів по Україні: наприкінці травня, у другій половині липня і наприкінці серпня. І кожного разу поява махновців значно активізувала місцеві повстанські загони, які зростали чисельно, кожен раз створювалася реальна загроза захоплення Змієва.

Практично увесь 1920 рік у повіті ще гриміли бої. Ворогуючі сторони кожна по-своєму відстоювали свої інтереси. І лише 1921 року почався перехід до мирного життя. Але в повіті ще довго продовжували гриміти постріли, гинули люди, – йшла жорстока і непримиренна боротьба між прихильниками і противниками більшовицької влади.

Навесні 1921 року в Зміївському повіті було посіяно зернових культур набагато більше, ніж у попередні роки. З усіх цих площ планувалось отримати високий врожай. На жаль, надії не справдилися. Процес відродження Зміївщини, що тільки-но розпочався, загальмувала нова, ще страшніша біда – посуха, неврожай і лютий голод. На ослаблих від постійного недоїдання людей чатували ще й інфекційні хвороби, боротися з якими в таких умовах було практично неможливо. В 1921 – 1922 роках хворобою і голодом було охоплено десятки тисяч людей, тисячі з яких померли.

1922 року Шелудьківський волосний виконком незаможних селян реорганізовано у райвиконком із районним центром в с. Андріївка, с. Скрипаї теж було передано до Андріївського району. У березні 1923 року Зміївський повіт був перетворений на район, а 1924 року утворюється Таранівський район, села Шелудьківка і Скрипаї знову передано Зміївському району.

У грудні 1928 року Зміїв віднесено до категорії поселень міського типу. Цього ж року у Змієві переобладнали електростанцію. На паперовій фабриці була перебудована котельня. Були розширені і реконструйовані лісопильний, хлібний, спиртовий, ремонтний, два цегельні заводи, паровий млин, олійниця, друкарня та інші. Були споруджені обозобудівний завод, авторемонтні майстерні.

Із введенням нової економічної політики (НЕПу) в країні розпочалися зміни, що вселяли у людей надію на краще. Період НЕПу з її продовольчим податком відзначався швидкою відбудовою народного господарства Зміївщини. Щороку зростали посівні площі в районі, неухильно збільшувалася кількість робочої худоби – основної тяглової сили на селі. Зростало число селянських сімей, що мали по 2 – 3 корови.

Саме в ці роки комуністична влада почала колективізацію на Зміївщині приватних селянських господарств. 6 березня 1931 року в Змієві відбувся зліт колгоспників під гаслом: «Соціальна колективізація на базі ліквідації куркуля як класу». Людей силою стали заганяти до колгоспів, примушували їх здавати туди своє майно, реманент, худобу. Це були штучні об’єднання, створені за райкомівським наказом, із грубим порушенням принципу добровільності. Хто не виявляв бажання вступати до колгоспу, того зараховували до числа «куркулів» та «підкуркульників». У районі розпочалося масове розкуркулення і страшний голод.

Сьогодні вже неможливо назвати точне число жертв голодомору, влаштоване більшовицькою владою на Зміївщині, як і по Україні в цілому. Ті скупі цифри, які дає нам офіційна статистика, значно занижені. Так, офіційно на Зміївщині померло в період 1932 – 1933 років 2638 чоловік. Але ці офіційні цифри занижені, бо зі слів тих, хто пережив ці страхіття, відомо, що люди вмирали сотнями по дорозі до тодішньої столиці Харкова, у довгих, багатокілометрових чергах за хлібом, по дорозі додому. Їх вбивали і відбирали хліб. І такі смерті ніде не фіксувалися. А багато сімей хоронило рідних вдома, потім сами помирали і про них теж ніхто у державні органи реєстрації не повідомляв.

Напередодні Другої світової війни в Зміївському районі вже налічувалося 48 колгоспів, 3 радгоспи, 2 МТС, 8 промислових підприємств і промартілей, було 153 тваринницькі ферми. На полях працювало 119 тракторів, 41 комбайнів, 58 молотарок, 72 автомашини. З’явились і перші орденоносці. За самовіддану працю механік МТС С. П. Богуславський був нагороджений двома орденами Леніна. За одержання високих врожаїв було нагороджено орденами трактористів колгоспу «Червоний лан» М. Кравцова та П. Малюка, доярка радгоспу «Червоний Велетень» Ніна Рудникова за досягнення надою на одну корову 5050 л. стала учасницею ВДНГ у Москві.

До війни практично всі села району мали свої школи. У Змієві вже працювала десятирічка, дві семирічних і одна початкова школи. У них навчалося близько 2 тисяч дітей. У селах школи були трирічні, 3 школи – семирічні. Були також 4 платних школи, в яких плата за навчання видавалася як зарплата учителям. Але не всі селянські діти навчалися в них. Багато дітей бідняків не відвідували школи через відсутність одягу, підручників. Та і якість викладання предметів учителями була низькою, адже всі вони на той час зобов’язані були брати участь у політичних акціях, які проводило керівництво району. Багато з них не встигали готуватися до занять, а багато вимушені були пропускати уроки.

За заслуги в галузі народної освіти учитель Пасічанської школи C. А. Синявін 1939 року, перший із учителів у районі, був нагороджений орденом «Трудового Червоного Прапора», учитель О. П. Майсєєв – орденом «Знак Пошани», учителю А. А. Кузьминській було присвоєно звання «Заслуженого вчителя УРСР». У місті також функціонували школа глухонімих, два дитбудинки, дитсадок. Працювали районний Будинок культури, два клуби, радіовузол, три пересувні кіноустановки, міська бібліотека. З медичних закладів у місті діяли: поліклініка з пунктом швидкої допомоги, малярійна і санітарна станції, пологовий будинок, лікарня, стоматологічний кабінет, дитяча консультація.

Коли у жовтні 1941 року фронт наблизився до Змієва, вглиб СРСР було відправлено устаткування, техніку міських підприємств, колгоспів і радгоспів, значну частину худоби. Пішли в потоці біженців на схід і частина зміївчан. Загальний порядок у місті і в цілому по району в цей час підтримував райком партії, райвиконком, міліція та райвідділ комітету держбезпеки. У місті був сформований винищувальний батальйон народних ополченців під командуванням П. П. Воробйова і загони для будівництва оборонних споруд уздовж Сіверського Дінця.

22 жовтня 1941 року німецькі війська захопили Зміїв. Режим, установлений окупантами, відзначався виключною жорстокістю. Адже, мета завойовників полягала в тому, щоб шляхом нещадного терору і насильства максимально пограбувати завойовані території, піддати геноциду його населення, запровадити систему його безжальної експлуатації та знищення.

Однак терор виявився безсилим. Мало допомагало і загравання з окремими категоріями місцевих жителів з метою знайти опору на окупованій землі. З перших же днів окупації Зміївщини німці відчули відкриту непокору, саботаж. Частішали напади на німецьких солдатів і офіцерів. Уже в жовтні показали себе і зміївські партизани, адже перед самою окупацією Харківським обкомом партії на Зміївщині було створено два партизанські загони: № 65 та № 66. Командиром загону № 65 було призначено Я. А. Брехунця, комісаром загону - О. І. Шляхту. Командиром загону №65 було призначено І. С. Любченка, комісаром загону - П. Н. Воробйова.

Народні месники завдавали фашистам відчутних ударів, хоча діяли в надзвичайно складних умовах 1941 – 1942 р.р. Адже боротьбу доводилося вести постійно у прифронтовій смузі, насиченій ворожими військами.

Груповий подвиг 18-ти воїнів лейтенанта Дохленка 1153 стрілецького полку 343 стрілецької дивізії під Черкаським Бишкинем 8 березня 1942 року – це був іще один прояв масового героїзму народу у боротьбі з загарбниками.

Безсмертну славу в боях за с.Таранівка заслужив взвод гвардії лейтенанта П.М.Широніна, що героїчно загинув при обороні села, але своїми тілами перекрив дорогу ворогу. За цей подвиг всі 25 гвардійців були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу, 19 з них – посмертно. Їх прізвища золотими літерами вписані в літопис Великої Вітчизняної війни. Загиблих воїнів поховано в братську могилу с. Таранівки, де разом з ними покояться більше тисячі воїнів різних національностей, що загинули в боях за це українське село. Серед них і льотчик-винищувач 165-го винищувального авіаційного полку 44-ї винищувальної авіаційної дивізії Південно-Західного фронту Герой Радянського Союзу О. М. Перепелиця, який загинув у небі над Таранівкою 15 травня 1942 року.

Бій за село Соколів був першим бойовим хрещенням Чехословацької Народної Армії. Чехословацькі воїни з честю виконали поставлене перед ними бойове завдання. Вони захищали українську землю так, як може людина захищати свою оселю, свою рідну землю, свою Батьківщину. Лише за один день бою 8 березня 1943 року захисники села знищили 19 танків, 6 бронетранспортерів, убили і поранили близько 400 фашистів. Але в нерівному бою загинуло багато чеських, словацьких та радянських бійців.

17 квітня 1943 року за вміле керування боєм, командиру 1-ї Окремої роти, надпоручику Отакару Ярошу, першому з іноземних громадян, Указом Президії Верховної Ради СРСР було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Під час Великої Вітчизняної війни багато жителів Зміївщини одягли військову форму і перебували у діючій армії. Вони воювали на різних фронтах, були піхотинцями, танкістами, саперами, артилеристами. Всі билися мужньо, з честю виконали свій солдатський обов’язок. 7364 місцевих жителів не повернулося із фронту.

Хоробрістю і відвагою в боях із німецько-фашистськими загарбниками відзначилися тисячі зміївчан. Близько двох тисяч із них були нагороджені бойовими нагородами, 13 з них – удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Двічі звання Героя Радянського Союзу було присвоєно уродженцю м. Змієва З. К. Слюсаренку за вміле керування танковими частинами в боях із гітлерівцями. З м. Змієва він пішов у великий світ, аби повернутися до міста, де народився і провів дитячі роки, увічненим у бронзі на гранітний постамент.

Визволяючи і захищаючи Зміївщину, 37 радянських солдатів і офіцерів отримали високе звання Героя Радянського Союзу. Смертю героїв загинуло 10 495 радянських солдатів і офіцерів, із них 3120 – невідомі.

Мешканці Зміївщини пережили дві окупації. Німецькі окупанти знищили у районі колгоспи, радгоспи, МТС, школи, клуби, лікарні. Вони майже повністю зруйнували Таранівку, Соколів, Костянтівку, Мохнач, Велику Гомільшу, Красну Поляну та багато інших сіл та хуторів. На каторгу до Німеччини було насильно вивезено 1413 осіб, та 28 тисяч голів худоби. Всього окупанти розстріляли і замордували 1174 мешканців району. У самому Змієві були зруйновані хлібозавод, обозобудівний завод, значна частина паперової фабрики, спалено 814 будинків, 226 юнаків і дівчат були вивезені до Німеччини.

Протягом 1941 – 1943 р.р. жертвами знущань стали 62 мирні жителі м. Змієва. 14 січня 1942 року були розстріляні єврейська родина Купіолер з 7 осіб, серед них: вагітна дружина Купіолера – Людмила Полікарпівна і 5 малолітніх дітей. Були розстріляні також родина Красновських із 5 осіб, родина Шустер, брати Макар та Дмитро Шкарпета та багато інших.

Серед загиблих був видатний український вчений-психолог, професор Київського університету Степан Андрійович Ананьїн та його дружина. С. А. Ананьїн 1925 р. переїхав до рідного міста Змієва і загинув від рук фашистів взимку 1942 р. за відмову працювати на них.

Упродовж 1943 – 1945 років у місті були відновлені та стали до ладу паперова фабрика, друкарський, лісопильний та цегельний заводи, олійниця та млин. Швидкими темпами йшла відбудова інших підприємств, лікарень, шкіл, клубів. Для безпритульних дітей у місті Змієві було відкрито дитячий будинок. Завдяки самовідданій праці колгоспників та робітників радгоспів, в основному жінок, 1944 року район достроково виконав план хлібоздачі державі. Життя поступово входило в мирне русло.

Поволі відходили зашпори війни. Додому поверталися ті воїни, які ще на тривалий час залишалися оберігати мир у Європі. Люди відвикли від мирної праці і тому жадібно взялися за відродження з руїн міст, сіл, своїх осель. Загоювалися глибокі рани на землі. Але ще довго війна нагадувала про себе непередбаченими вибухами мін і снарядів, якими була начинена земля і на яких підривалися діти та дорослі, приносячи все нові й нові страждання в людські оселі. Сотні людей у селах району стали каліками, вдовами, сиротами.

Але не знали люди, яке нове лихо чекає на них. Несприятливі для села погодні умови 1946 року, найбільш за все, надмірні плани державної хлібозаготівлі, призвели до того, що нічим було сплатити трудодні колгоспникам. У більшості господарств зерна людям зовсім не видали. Взимку 1946 – 1947 років у селах знову настав страшний голод.

Незважаючи на те, що практично на всіх геодезичних картах, в енциклопедіях і різних довідниках назва писалася як «місто Зміїв», насправді ж – це було місто селищного типу. Громадськість Зміївщини неодноразово піднімали це питання перед районною та обласною Радами. Нарешті 1941 року питання про перейменування Зміївської селищної Ради у міську було винесене на розгляд Президії Верховної Ради УРСР. Але остаточному вирішенню цього питання зашкодила війна.

Знову громадськість заговорила про цю необхідність 1947 року. А вже 22 грудня 1948 року Указом Президії Верховної Ради УРСР селище міського типу Зміїв переводиться до категорії міського поселення і було перейменоване на «місто Зміїв».

 

УКАЗ
ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР ПРО ВІДНЕСЕННЯ СЕЛИЩА МІСЬКОГО ТИПУ ЗМІЄВА, ЗМІЇВСЬКОГО РАЙОНУ ДО КАТЕГОРІЇ МІСТ РАЙОННОГО ПІДПОРЯДКУВАННЯ

Віднести селище міського типу Зміїв до категорії міст районного підпорядкування з перетворенням Зміївської селищної Ради на міську Раду.

Включити в міську смугу міста Змієва: селище міського типу Замостя, за винятком східної околиці, і селище залізничної станції Зміїв, виключивши їх з складу Замостянської селищної Ради; селище Піски з територією Донецької паперової фабрики виключити з складу Зідьківської селищної Ради.

Підпорядкувати Зміївській міській Раді селище Вирішальний, вилучивши його з складу Замостянської селищної Ради.

Замостянську селищну Раду ліквідувати.

Голова Президії Верховної Ради УРСР М. Гречуха

Секретар Президії Верховної Ради УРСР В. Нижник

м. Київ, 22 грудня 1948 р.

Таким чином, до Зміївської міської Ради приєднувалася частина території ліквідованої Замостянської селищної ради та територія паперової фабрики, яка була підпорядкована Зідьківській сільській раді.

З роками кращав районний центр, а також села району. Зводилися нові житлові будинки, культурно-освітні заклади, комунальні підприємства, впорядковувалися вулиці, площі. До 1 травня 1950 року біля Будинку піонерів в Змієві було встановлено пам’ятник В. І. Леніну, а біля районного Будинку культури – пам’ятник Й. В. Сталіну. В міському парку споруджується монумент двічі Герою Радянського Союзу З. К. Слюсаренку.

На початку 50-х років підвищуються заготівельні та закупівельні ціни на зерно, цукровий буряк, продукти тваринництва. В господарствах району починає надходити нова, більш виробнича техніка: підвищилася врожайність зернових культур, великі зміни відбулись і в тваринництві. Укрупнюються колгоспи.

Станом на 1954 рік сільське господарство району являло: чотири радгоспи, двадцять колгоспів, дві машинно-тракторні станції. Також у районі працювали державний плодорозсадник, 9 лісництв із своїми переробними майстернями, паперова фабрика, три заводи, три промислові артілі.

На мальовничих берегах Сіверського Дінця розмістилися Всеукраїнський тубсанаторій, будинок відпочинку Харківського заводу № 75, будинок відпочинку Харківського медичного об’єднання «Коробів Хутір» (вчені, які відпочивали у ньому, називали його «Українська Швейцарія»), будинок відпочинку Турбогенераторного заводу, будинок відпочинку вчених та студентів Харківського державного університету.

У сфері культури нараховується: районний будинок культури, двадцять чотири сільські клуби, чотири кіно-стаціонарні та п’ять кінопересувних установок. Книжковий фонд бібліотек району перевищує 50 тис. примірників (18 тис. – лише в центральній бібліотеці).

У населених пунктах району – 8 десятирічок, 19 семирічних та 18 початкових шкіл, одна школа робітничої молоді. У спеціальному дитячому будинку виховуються діти, батьки яких загинули на фронтах війни. В навчальному процесі задіяно понад 800 вчителів та технічного персоналу.

Медичне обслуговування в районі складається із стаціонару, в якому нараховується понад 100 ліжок, чотирьох сільських лікарень із стаціонаром на 65 ліжок, 6 дитячих ясел на 165 ліжок, 15 фельдшеро-акушерських та 11 фельдшерських пунктів, 8 колгоспно-пологових будинків, 26 аптечних пунктів та 2 сільських аптек. У всіх медичних закладах району працює понад 500 чол. медперсоналу.

Населення міста і району забезпечується продовольчими та промисловими товарами, будівельними матеріалами та паливом через районний союз споживчих товариств «Смєшторг», який на Зміївщині має більше 40 торгових точок.

Значною подією в економічному житті Зміївського району стало спорудження біля села Стара Єгорівка найбільшої на той час у Європі теплової електростанції. Одночасно зі спорудженням станції будувалось і нове селище для робітників та службовців, назване Комсомольським.

1958 року в чисте поле біля озера Лиман були завезені перші будівельні матеріали, а 31 грудня 1960 року Зміївська ДРЕС дала перший промисловий струм. 1966 року вже працювало 6 енергоблоків, які виробляли 1,2 млн. кіловат-годин електроенергії. Цього ж року Зміївську електростанцію було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. За доблесну працю під час будівництва та освоєння унікального обладнання цього енергетичного гіганту енергетики, багатьох її працівників було нагороджено орденами та медалями Радянського Союзу. Серед них: М. В. Черкасов, А. А. Айзбекова, І. О. Бурдейнюс та інші. А старшому машиністу турбіни О. С. Журавлю було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. Пізніше цього високого звання буде удостоєний У. А. Якимчук.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року Зміївський район був укрупнений. До нього відійшли декілька сільрад Олексіївського та Нововодолазького районів.

4 січня 1965 року згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР, було утворено декілька районів Харківщини. Частина земель Зміївського району підпорядковується до новостворених Первомайського та Нововодолазького районів.

У 60 – 70-ті роки ХХ ст. на Зміївщині швидкими темпами розпочинається будівництво навчальних закладів. На околиці районного центру виростає школа-інтернат. В замостянській частині міста стає до ладу нова середня школа № 2, де розпочинають навчання близько тисячі дітей. 1962 року в с. Таранівці побудовано нову середню школу на 520 учнів. В ці ж роки у Змієві в трьох десятирічних, одній восьмирічній та одній початковій школах навчалося вже 2683 учні. У вечірній школі робітничої молоді та заочній середній школі навчалося 1300 учнів.

У цей час поряд із старим мостом, частково зруйнованим під час Великої Вітчизняної війни, будується новий бетонний міст, який з’єднав замостянську частину міста із цетром. Розбудовується і Зміївська лікарня. Будуються 4 корпуси, розраховані на 200 ліжок, нова поліклініка. В мальовничому місці під Змієвом споруджується туберкульозний диспансер.

Головними галузями сільського господарства району, як і раніше, є землеробство і тваринництво. Посівна площа всіх сільськогосподарських культур під урожай 1964 року становить 89050 га, крім того в районі є: 2876 га садів, 25464 га сіноугідь та пасовиськ. Поголів’я великої рогатої худоби на 01.01.1964 року становило 45,2 тис. голів, у тому числі: корів – 16.5 тис., свиней – 14.5 тис., птиці – 46.9 тис. штук. Вироблено м’яса на 100 га сільгоспугідь – 37.5 ц. та молока – 184.5 ц.

У роки восьмої (1966 – 1970 рр.) і дев`ятої (1971 – 1975 рр.) п`ятирічок Зміївщина досягла найвищих темпів розвитку за часів радянської влади. Очолювали район у ці роки перший секретар райкому КП України О. С. Пушкарьов та голова виконкому районної Ради народних депутатів Бєлашов П. І. Лише за роки 8-ї п’ятирічки у Зміївському районі було побудовано 54,1 тис. кв. м. житла, 946 сімей отримали нові квартири, 11 гуртожитків на 1570 місць, готель на 100 місць, 1730 індивідуальних будинків, 11 шкіл на 4000 учнів, 16 дитячих дошкільних закладів на 1345 місць, лікарень на 150 ліжок, 4 фельдшеро-акушерських пункти, 4 клуби на 1350 місць, магазинів на 129 робочих місць, 20 підприємств громадського харчування на 1104 посадочних місць, банно-пральний комбінат і дві лазні, 4 комбінати побутового обслуговування на 118 робочих місць, доріг із твердим покриттям 36 км., 7 автопавільйонів, реконструйовано 5 мостів. Побудовано 150 км електроліній високовольтних і 120 км низьковольтних, прокладено 57 км газопроводів, газифіковано 4115 квартир, прокладено 17 км водогону. 1972 року завершено будівництво районного вузла зв’язку, де встановлено АТС на 1700 номерів.

У ці роки в селищі Комсомольське розпочинається будівництво Зміївської овочевої фабрики. 1970 року введено в дію лінію цієї фабрики, що дала першу продукцію.

На 1971 рік площа району становить 136,6 тис. га., протяжність з півночі на південь становить 55 км, а із сходу на захід – 57 км. У складі району, окрім м. Змієва, три селищні Ради (Комсомольська, Зідьківська, Лиманська), 12 сільських Рад, у складі яких перебуває 89 населених пунктів. Населення району на 01.01.1972 року становить 87,8 тис. осіб у тому числі: міського – 38,3 тис., сільського – 49,5 тис. Із них працездатного – 43 тис. осіб. Обсяг валової продукції народного господарства району становить 227,7 млн. крб. Із них: промисловість – 202 млн. крб, сільське господарство – 25,7 млн. крб.

Сфера машинобудування в районі представлена досить великим заводом, що випускав обладнання для пралень та хімчисток. До цього, з 1962 року завод спеціалізувався на випуску сушильно-гладильних станків для комунальних та побутових пралень.
Паперова фабрика – найстаріше підприємство Зміївщини. З 1893 року фабрика виготовляла обгортковий папір. За радянської влади фабрику було реконструйовано на виробництво тонких сортів паперу. 1972 року розпочалися роботи з розширення та реконструкції фабрики. Багато її працівників за багаторічну та сумлінну працю були нагороджені орденами та медалями СРСР.
Потужність Зміївської ДРЕС в ці роки досягає 2400 МВт (6 енергоблоків по 200 МВт і 4 енергоблоки по 300 МВт кожен). Електроенергія, яку у ці роки видає електростанція, становить понад 14575 млн. кВт-год. В основному, електроенергією забезпечуються міста Харків, Полтава, Суми, Зміїв.

Завод «Буддеталь» випускає збірний залізобетон, товарний бетон та залізобетонні конструкції. Продукція заводу використовується у с. Комсомольському, БУ Зміївської ДРЕС, та м. Змієві.

Завод «Будматеріалів» (колишній цегельний) запущено в експлуатацію 1958 року. З 1968 року, окрім цегли, завод розпочав випуск фарби. Виробляє 5100 тис. цегли на рік.

1968 року розпочато будівництво заводу монтажних заготовок. Кошторисна вартість заводу – 2,69 млн. крб.

Тарний комбінат – підприємство облспоживспілки, яке спеціалізується на виготовленні бочкотари та тарної дошки. Сировиною для комбінату є лісоматеріали, що централізовано надходять із північних районів СРСР.

Зміївський лісгоспзаг – розпочав свою промислову діяльність 1939 року. З 1956 року єдиним видом продукції лісгоспзагу є деревина. Вже дещо пізніше були побудовані механічні майстерні з переробки деревини і стали виготовлятися товари культурно-побутового призначення.

Скрипаївський учлісгосп – Харківського сільськогосподарського інституту ім. Докучаєва у ці роки нараховує 190 працівників і займається переробкою деревини та веденням лісового господарства.

Харчова промисловість Зміївщини налічує три підприємства: харчокомбінат, молокозавод та хлібозавод № 10.

Зміївський харчокомбінат має млин, олійницю, невелику хлібопекарню та цех з виробництва безалкогольних напоїв.

Молокозавод в м. Змієві побудовано 1969 року. Чисельність робітників – 85 чол. Завод побудований для переробки (пастеризації, сепарації та розфасовки) молочно-кислої продукції.

Хлібозавод № 10 – нове підприємство, що забезпечує хлібобулочними виробами с. Комсомольське. Валовий випуск продукції на той час становить 661 тис. крб. 1972 року здано в експлуатацію Таранівську пекарню Зміївського райспоживспілки.

До інших сфер народного господарства району відносяться Зміївське районне об’єднання «Сільгосптехніка», Зміївське спеціалізоване відділення «Сільгосптехніка», райпобуткомбінат, друкарня та Лиманський рибгосп.

Зміївське райоб’єднання «Сільгосптехніка» займається виробничо-технічним забезпеченням радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств району.

Зміївське спеціалізоване відділення „Сільгосптехніка” виконує ремонти двигунів ГАЗ-51 та мотоциклів К-750.

Усе будівництво, що проводиться в районі у ці роки, забезпечують п’ять будівельних організацій: монтажна дільниця з будівництва Зміївської ДРЕС, БУ Зміївської ДРЕС, ПМК-37, «Балакліясільбуд», ПМК «Облміжколгоспбуду». Чисельність населення, що працюють у цих організаціях, на 1971 рік становить 2104 осіб.

Автотранспорт Зміївщини представляє АТП 20337, яке нараховує 230 штук автомобілів, 135 шт. автобусів і 21 шт. таксі. За 1971 рік усього перевезено 6,8 млн. пасажирів, окрім того, 1,2 млн. легковими таксі.

Окрім АТП, автотранспорт мають і промислові підприємства, будівельні організації, радгоспи. Всього вантажних автомобілів у районі – 762 шт., загальною грузотонажністю 2294 тони, легкових автомобілів – 140 шт., автобусів – 156 шт., автомобілі спеціального призначення – 186 шт., інших – 18 штук. У приватному користуванні 67 легкових автомобілів і 7370 мотоциклів.

У цей час на Зміївщині діють сільськогосподарський технікум, дві філії промислових технікумів, 16 середніх шкіл, школа-інтернат, дві школи робітничої молоді, дві заочні середні загальноосвітні школи, 29 восьмирічних і 44 початкові школи з загальною кількістю 26982 учнів. У школах працює 1006 вчителів. У населених пунктах району діє 14 лікарень, 60 ФАПів, у яких працює 573 осіб. середнього медичного персоналу. Окрім того, в районі 60 побутових підприємств, 24 дитячі садки та понад 300 торгових точок, товарообсяг яких становить понад 25 млн крб.

Культура району представлена двома будинками культури, 60 клубами, 80 бібліотеками, двома будинками відпочинку, санаторієм, трьома піонерськими таборами, 54 кіноустановками.

Упродовж 1966 – 1975 років за успіхи, досягнуті у Всесоюзному соціалістичному змаганні, трудову доблесть при виконанні планів і соціалістичних зобов’язань по збільшенню виробництва і продажу зерна державі та досягнення високих показників у тваринництві, Указом Президії Верховної Ради СРСР було нагороджено орденами і медалями багатьох працівників сільського господарства району.

Найвищими урядовими нагородами – Героя Соціалістичної Праці були відзначені директор держплемзаводу «Червоний Велетень» Ю. Я. Лук’яненко, птахівниця дослідного господарства «Бірки» В. Ф. Сидора, доярка держплемзаводу «Червоний Велетень» Р. І. Касянова.

За досягнення високих результатів у всесоюзному соціалістичному змаганні за дострокове виконання народногосподарського плану 1975 року, Зміївський район було нагороджено перехідним Червоним Прапором ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР.

За ініціативою Зміївського райкому партії, 26 листопада 1976 року Президія Верховної Ради УРСР прий має Указ про перейменування Змієва – одного з найстаріших міст Слобожанщини – на Готвальд, а Зміївський район – на Готвальдівський.

Період із 1976 по 1986 роки були роками напруженої та наполегливої праці зміївчан. У цей час іде інтенсивне будівництво виробничих об’єктів і житла, а економіка району і матеріальний добробут його мешканців досягли найвищого рівня.

Історично склалося, що провідною галуззю економіки Зміївського району було і залишається сільське господарство. В центрі уваги трудівників району постійно перебувало виробництво зерна, овочів та м’ясо-молочної продукції. Хлібороби радгоспів досягали високих урожаїв зернових. Найвища врожайність була досягнута у радгоспах: «Шебелинський», дослідному господарстві «Бірки», «3-й Вирішальний», ім. Гагаріна.

Тваринники району теж достроково виконували державні плани. Високих надоїв добивалися колективи ферм держплемзаводу «Червоний Велетень», радгоспів «3-й Вирішальний», «Дружба», «Шебелинський», птахорадгоспу «Іскра», Таранівської птахофабрики. Щоб поліпшити поголів’я великої рогатої худоби, з 1978 року в радгоспі «Шебелинський», дослідному господарстві «Бірки» та державному племзаводі «Червоний Велетень» проводилася селекційна робота з розведення симентальської та червоно-плямистої голштино-фризької порід. Із 1985 року на базі держплемзаводу працює лабораторія з трансплантації ембріонів.

Згідно з програмою дослідження космічного простору, 17 липня 1974 року о 21 годині 41 хвилина московського часу у Радянському Союзі було здійснено запуск космічного корабля «Союз Т – 12» із екіпажем у складі командира корабля двічі Героя Радянського Союзу льотчика-космонавта СРСР полковника В. О. Джанібекова, бортінженера Героя Радянського Союзу, льотчика-космонавта СРСР С. Є. Савицької та космонавта-дослідника І. П. Волка.

11 січня 1985 року Зміївщина радо вітала свого славного земляка льотчика-космонавта, Героя Радянського Союзу Ігоря Петровича Волка, який прибув на Батьківщину, щоб зустрітися з рідними, близькими, друзями дитинства.

90-ті роки ХХ ст. стали переломними в історії України і, зокрема, Зміївського району та його населення. 1990 року, на численні вимоги громадських організацій і свідомих громадян Зміївщини, рішенням Верховної Ради РСР йому було повернуто історичну назву «Зміїв». Це сталось якраз напередодні відзначення 350-річчя козацького міста Змієва. У липні цього ж року було прийнято «Декларацію про Державний суверенітет України», яка виражає віковічну мрію всього українського народу про волю, свободу і незалежність. А у серпні на центральній площі міста зміївчани святкували свій славний ювілей.

24 серпня 1991 року в стінах Верховної Ради було проголошено незалежну державу Україну. Із цього дня розпочався відлік її життя вже як самостійної, суверенної держави. В житті населення Зміївського району також почалися великі зміни, – важкий і тривалий перехід від директивної до ринкової економіки разом із переходом від однопартійної до багатопартійної системи.

На початку 90-х років Україна розпочала формування багатоукладної ринкової економіки. Зміївщина не була винятком у цій реорганізації. В умовах зародження нових економічних відносин в агропромисловому секторі району почала формуватися також багатоукладна система господарювання. В районі почали діяти товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства, акціонерні товариства, сільськогосподарські кооперативи, державні підприємства, фермерські та приватні селянські господарства.

У ці роки головну роль у розвитку Зміївщини, як і раніше, відігравало сільське господарство. Спеціалізація району в значній мірі була зумовлена близьким розміщенням м. Харкова і була орієнтована на виробництво овочів, молока, м’яса та картоплі. Але з середини 90-х років, у зв’язку з економічними труднощами, які переживав район, занепадом промислових і сільськогосподарських підприємств, значно розширилися посіви технічних культур, що мали на ринку підвищений попит. У структурі посівних площ району зернові почали вже займати 42%, технічні 10,3%, овочі та картопля – 1,5%, а кормові – 45,2%. На середину 1996 року поголів’я великої рогатої худоби в господарствах Зміївщини значно зменшилось і становило 25720 голів, в тому числі корів 10180 голів, свиней – 2482 голів, птиці – 286,2 тис. голів.

Для обслуговування населення та господарств в районі продовжували діяти районна ветлікарня і лабораторія, дільничні лікарні в селах Шелудьківці, Лимані, Таранівці, Соколові, дві приватні ветеринарні аптеки, дві приватні ветеринарні клініки, працюють філії аптек у селах Шелудьківці і Таранівці. Незважаючи на загальний занепад господарств, два з них – дослідне господарство «Бірки» і «Роздольне», продовжували займатися вирощуванням птахів, Агрофірма ім. Гагаріна, КСП «Україна», держплемзавод «Червоний велетень» – вирощуванням зерна та м’ясо-молочної продукції. Перед цими господарствами в ці роки постало важке завдання – зберегти елітний генофонд та матеріально-технічну базу.

Згідно з Указом Президента України від 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» в Зміївському районі були розпайовані 33,1 тис. га сільськогосподарських угідь. 6728 колишніх працівників радгоспів дістали право власності на землю, 4387 стали власниками майнових сертифікатів. Кожен із них відчув, що збулась віковічна мрія селянина – він стає господарем на своїй землі.

На долю виробничих структур із приватною власністю на землю та майно стало припадати більш як 80 відсотків агропромислового потенціалу району. Ринкові відносини на селі почали набувати подальшого розвитку. Так у 2000 – 2002 роках товаровиробниками усіх форм власності в районі щорічно вироблялося на 39 – 40 млн. гривень валової сільськогосподарської продукції; утримувалося поголів’я великої рогатої худоби – 14900 голів, з них: корів – 6600 голів, свиней – 7200 голів; птахів – 229,5 тис. голів. Діяли ВАТ РТП, ВАТ «Рай сільгоспхімія», ТОВ «Зміїв-Агро». На село надійшла техніка новітніх зразків вітчизняного та зарубіжного виробництва. Це зернозбиральні комбайни «Бізон», «Нью-Холанд», «Джон-Дір», «Домінатор», «Дон-680», важкі дискові борони та сівалки.

У ці роки в районі також функціонували промислові підприємства і заклади різних форм власності. Ось коротка характеристика деяких із них:

1. Зміївська ТЕС (до 1998 року – Зміївська ДРЕС) входить до системи ВАТ «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» Міністерства палива та енергетики України. Встановлена проектна потужність – 2400 МВт. Електрична потужність ТЕС становить 2150 МВт, що дозволяє виробляти за рік 16 млрд. кВт. год електроенергії. Статутний капітал підприємства 30 млн. 962 тис. грн. Форма власності – колективна.
2. Відкрите акціонерне товариство «Зміївський машинобудівний завод». ВАТ «Зміївський машинобудівний завод» засновано 22 травня 1995 року рішенням Регіонального фонду державного майна в Харківській області. З 1958 року «Зміївський машинобудівний завод» спеціалізується на виробництві машин і обладнання для комунального господарства. Завод був єдиним підприємством у СРСР, що виробляв обладнання для хімчисток. Для задоволення потреб народного господарства України завод розширив асортимент прального обладнання. Крім цього, з 1998 року освоєно виробництво машин для агропромислового комплексу (вузли та агрегати до комбайну «ЛАН», борона ТДБ-5Х). Статутний капітал підприємства 2686,6 тис. грн. Форма власності – колективна.
3. «Зміївська паперова фабрика» – одне з найстаріших підприємств району, що засноване 1893 року. З 9 жовтня 1998 року фабрика змінила форму власності і назву, перетворившись на Товариство з обмеженою відповідальністю «КРОНЕКС-Україна». До 1994 року це підприємство мало назву АТ «Донець». Основні види діяльності ТОВ «КРОНЕКС-Україна»: виробництво целюлози, деревної маси, паперу і картону, виробництво виробів із паперу та картону, оптова торгівля та інше. Статутний капітал підприємства 180,5 тис. грн. Форма власності – колективна.
4. Закрите акціонерне товариство «Завод ЕЛОКС» засноване 1991 року. Основні види діяльності: виробництво електротехнічних машин, устаткування, автомобільне господарство, конструкторські та проектні роботи, виробництво електророзподільної та контрольної апаратури. Статутний капітал підприємства – 5 млн. 300 тис. грн. Форма власності – власність міжнародних організацій та юридичних осіб України і декількох іноземних держав.
5. Відкрите акціонерне товариство «Комсомольський хлібозавод». Засноване 1960 року. Відповідно до рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України в Харківській області від 24 грудня 1996 року хлібзавод перетворено з державного підприємства на відкрите акціонерне товариство. Здійснює виробництво та реалізацію хлібобулочних та кондитерських виробів у Зміївському районі. Статутний капітал – 625,7 тис. грн. Форма власності – колективна.
6. Товариство з обмеженою відповідальністю «С-ТРАНС». 9 вересня 1943 року розпочав свою роботу Зміївський молокозавод. 9 серпня 1996 року було створено акціонерне товариство закритого типу «Зміївський молокозавод». 27 грудня 1997 року АТЗТ «Зміївський молокозавод» реорганізовано у товариство з обмеженою відповідальністю. З 20 березня 2001 року – ТОВ «С-ТРАНС». Основний вид діяльності: виробництво молочної продукції (молоко фасоване, кефір, біо-кефір, ряжанка, вершки, сметана, сири). Статутний капітал – 31,0 тис. грн. Форма власності – колективна.
7. Акціонерне товариство закритого типу «Маяк». Засноване 1 квітня 1991 року як мале підприємство шляхом реорганізації МП «Маяк». Підприємство виробляє побутові опалювальні котли потужністю від 7 до 100 кВт з ККД 92 – 94%. Статутний капітал підприємства – 21 тис. грн. Форма власності – колективна.
8. Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЛАСТ». Засноване 1998 року. Виробляє безалкогольні напої, воду мінеральну в асортименті, борошно та макаронні вироби. Статутний капітал – 1 млн. грн. Форма власності – колективна.
9. Відкрите акціонерне товариство «Зміївметалосервіс». У 1975 році на базі тимчасових будівель та споруд був створений Зміївський експериментально-механічний завод з державною формою власності. 1994 року було засновано ВАТ Зміївський експериментально-механічний завод «Зміївметалосервіс». Основний вид діяльності: виробництво будмашин, проектні роботи, виробництво сталевих конструкцій, монтажні роботи. Статутний капітал – 42,5 тис. грн. Форма власності – колективна.
10. Відкрите акціонерне товариство «Дослідний електромонтажний завод» засноване 20 лютого 1972 року як підприємство, що виробляє продукцію для потреб електроенергетики. 1995 року підприємство реорганізовано у відкрите акціонерне товариство. Впродовж 30 років завод виробляв устаткування спеціальне для АЕС (модулі кабельні герметичні), обладнання для обслуговування трансформаторів, автогідропідіймачі, будівельні металоконструкції, бурові установки, товари народного споживання (кришки для консервування, водостічні жолоби, прасувальні дошки) та інше. Завод налагодив випуск зернопереробного обладнання. Статутний капітал – 85,9 тис. грн. Форма власності – колективна.
11. Приватне творчо – виробниче підприємство «Зміїв – дизайн». Підприємство засноване 1991 року членом спілки дизайнерів України С. І. Майбородою. ТВП «Зміїв – дизайн» виконує роботи по дизайну середовища, інтер’єрів та реклами. Єдине на Україні підприємство такого напрямку у районному центрі. Створено також художній салон, де представлені твори живопису, скульптури та декоративно – ужиткового мистецтва. На підприємстві працює три члени спілки дизайнерів України. У своїй діяльності об'єднує більше ста народних умільців та митців Зміївщини, а також Харківщини.

Початок ХХI сторіччя характеризується позитивною тенденцією нарощування обсягів промислового виробництва. Збільшилася кількість прибуткових підприємств, з’явилися нові робочі місця, збільшилася середньомісячна заробітна платня.